Місце України на карті світу забезпечує їй статус найбільшого транзитної держави. Разом з тим наявний потенціал залізниць і морських портів не реалізовано повною мірою. Про те, чи закупорять «кровоносні судини» вітчизняної економіки, роль яких виконує транспортна система, «тромби» під назвою «українська бюрократія» і «фінансова криза», кореспондент ЛІГАБізнесІнформ говорив із заступником Міністра транспорту та зв'язку України Ігорем Урбанським.

Ігор Анатолійович, відомо, що Україна є державою з потенціалом у сфері транзитних перевезень. Які законодавчі ініціативи та технічні особливості перешкоджають більш якісної реалізації можливостей у цьому сегменті економіки?

Україна – країна з великим транзитним потенціалом. І я б не сказав, що цей потенціал не використовується. Він використовується, просто є гарне прислів'я: «Краще - ворог хорошого». Транзитний потенціал України завжди буде дуже високим: так Бог зробив, що наша країна завжди буде привабливою. Зрозумійте: потенціал існує: є рух, якщо ми ж його вичерпаємо – ми зупинимося. Щоб жити, треба рухатися – це закон суспільства.

Потрібно сказати, що в Україні залізнична мережа – друга в Європі після Великобританії, і ми її зараз ефективно використовуємо. Звичайно, і там є свої проблеми, але вони завжди є в транспортній системі будь-якої країни. Я вважаю, що головною складністю, «вузьким місцем» у використанні коефіцієнта транзитності країни є наші порти. У транспортній системі будь-якої країни завжди знайдуться проблеми, але в Україні найскладнішим елементом залишаються портові контейнерні перевезення.

Україна отримала у спадок від СРСР систему контейнерних перевезень на етапі зародження і, безумовно, зараз ми відстаємо від світових стандартів у сфері контейнерного транзиту вантажів, які зросли за останні роки. Однак, навіть коли ми зможемо використовувати ресурси нашої системи на 100%, – знайдуться нові можливості і нові резерви для розвитку галузі.

Головне транспортне відомство планує розвивати систему терміналів?

Нині ми відстаємо в потужності наших контейнерних терміналів, проте не стоїмо на місці. На все потрібен час. Для будівництва одного терміналу потрібно 3 роки: 1,5 року йде на «паперову роботу», отримання прав на будівництво і розробку проекту, ще 1,5 року – на завершення першої черги будівництва терміналу будь-якої складності.

Наприклад, роботу з будівництва контейнерних терміналів в Іллічівському порту Міністерство транспорту та зв'язку України почало два роки тому. «Укртрансконтейнер» завершив модернізацію причалів N3 та N4 в Іллічівському морському торговельному порту. Побудували контейнерний термінал на причалі N29/1 в Одесі. У Міністерстві транспорту зараз розглядаються вісім нових інвестиційних проектів, три з яких – саме будівництво контейнерних терміналів: на Карантинному молу в акваторії Одеського порту, два в Іллічівському порту – потужністю до 800 тис. і 1 млн. 200 тис. TEU рік.

Крім залучення зовнішніх інвестицій для стимулювання розвитку транспортної інфраструктури, чи існують в Україні технології і фахівці, які можуть здійснити дані проекти?

Безумовно, такі можливості у нас є. Як приклад можна назвати унікальний проект Очаківського порту на 50 млн. т потужності вантажообігу і на 2,5 млн. TEU контейнерів, який створювався нашими інженерами і технологами і повністю здійснено зусиллями українського бізнесу і вчених. У нас є всі технологічні, інженерні та технічні можливості. І, якби не кризова ситуація в економіці в цілому, наша галузь в частині розвитку транзиту через два роки вийшла б на якісно новий рівень.

Чи можлива поява в Україні приватних портів?

На сьогоднішній день в нашій державі приватних портів не існує. Надалі – у відповідності зі стратегією розвитку портів, прийнятої Кабінетом Міністрів України (розпорядження «Про схвалення Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 року»), Створення в країні приватних портів не передбачається.

Держава завжди буде володіти акваторією, фарватерами, системами огорожі та гідротехнічної захисту акваторії порту, під'їзними автомобільними і залізничними шляхами, причалами, землею, яка належить державі і управляється портом. Можна орендувати прилеглі території порту на основі концесії – строком від 35 до 49 років, але після закінчення цього періоду термінал повертається у власність держави. Українські порти беруть в якості моделі розвитку приклад провідних портів Європи: Роттердам, Антверпен, Марсель. Ми виходимо на рівень європейських стандартів портових відносин.

Які перспективи розвитку ринку логістики в Україні і чи зможуть вітчизняні компанії розширити свою присутність на міжнародному транспортному ринку?

Якщо раніше логістика виконувала завдання доставки вантажів у місце призначення, то зараз цей продукт глобалізації економіки став цільної структурної ланцюгом взаємовідносин між державами. Логістичні компанії різних країн вступають в пули або у відносини спільної діяльності для забезпечення найбільш ефективної доставки вантажів. В Україні існує інтермодальний поїзд «Вікінг», що входить у міжнародний транспортний проект, який сполучає Іллічівськ і Клайпеда (Литва).

Планується підключення до проекту портів в Грузії (Поті, Батумі) і Туреччини, що володіє другим за величиною в Європі автомобільний парк. Співпраця з Туреччиною більш перспективно в зв'язку з великою концентрацією вантажопотоку, і представники турецької сторони зацікавлені у швидкому та якісної доставки вантажів до Європи. Україна може запропонувати чудовий сервіс. Наприклад, з порту Самсун (північне чорноморське узбережжя Туреччини) пароплавом можна доставити вантаж в Іллічівськ, і далі з транспортного коридору «Вікінг» до Клайпеди, і далі в Північну Європу.